from Werdvenus, a hymn to the autumns gone
𝑪𝒂𝒅𝒂 𝒆𝒔𝒕𝒂çã𝒐 𝒕𝒓𝒂𝒏𝒔𝒊𝒕𝒂 𝒏𝒖𝒎 𝒆𝒔𝒑𝒂ç𝒐 𝒐𝒏𝒕𝒐𝒍ó𝒈𝒊𝒄𝒐 𝒅𝒊𝒇𝒆𝒓𝒆𝒏𝒕𝒆. 𝑼𝒎 𝒐𝒖𝒕𝒐𝒏𝒐 𝒏𝒖𝒏𝒄𝒂 𝒔𝒆 𝒓𝒆𝒑𝒆𝒕𝒆 𝒆 𝒂𝒔 𝒂𝒖𝒓𝒐𝒓𝒂𝒔 𝒏ã𝒐 𝒗𝒐𝒍𝒕𝒂𝒎 𝒄𝒂𝒓𝒓𝒆𝒈𝒂𝒏𝒅𝒐 𝒐𝒔 𝒎𝒆𝒔𝒎𝒐𝒔 𝒔𝒐𝒏𝒉𝒐𝒔. 𝑵𝒂𝒔 𝒍𝒆𝒎𝒃𝒓𝒂𝒏ç𝒂𝒔 𝒅𝒆 𝒐𝒖𝒕𝒓𝒐𝒓𝒂, 𝒉á 𝒄𝒐𝒎𝒐 𝒒𝒖𝒆 𝒖𝒎 𝒎𝒂𝒑𝒂 𝒆𝒏𝒕𝒓𝒆 𝒈𝒆𝒐𝒈𝒓𝒂𝒇𝒊𝒂 𝒆 𝒔𝒐𝒏𝒉𝒐, 𝒅𝒂𝒏𝒅𝒐 𝒄𝒐𝒐𝒓𝒅𝒆𝒏𝒂𝒅𝒂𝒔 𝒏𝒖𝒎𝒂 𝒅𝒊𝒎𝒆𝒏𝒔ã𝒐 𝒂𝒍é𝒎 𝒅𝒂𝒔 𝒄𝒂𝒓𝒕𝒂𝒔. 𝑨𝒒𝒖𝒆𝒍𝒂𝒔 𝒎𝒂𝒏𝒉ã𝒔 𝒓𝒂𝒅𝒊𝒂𝒏𝒕𝒆𝒔 𝒆 𝒇𝒓𝒊𝒂𝒔 𝒅𝒆 𝒄𝒂𝒎𝒊𝒏𝒉𝒐𝒔 𝒑𝒓𝒆𝒆𝒏𝒄𝒉𝒊𝒅𝒐𝒔 𝒑𝒐𝒓 𝒇𝒐𝒍𝒉𝒂𝒔 𝒎𝒐𝒓𝒕𝒂𝒔, 𝒐 𝒔𝒐𝒍 𝒅𝒆 𝒇𝒐𝒈𝒐 𝒔𝒐𝒃𝒓𝒆 𝒂𝒔 á𝒈𝒖𝒂𝒔 𝒆𝒏𝒆𝒗𝒐𝒂𝒅𝒂𝒔 𝒅𝒐 𝑰𝒈𝒖𝒂ç𝒖, 𝒐𝒔 𝒄𝒂𝒎𝒊𝒏𝒉𝒐𝒔 𝒔𝒆𝒎 𝒂𝒔𝒇𝒂𝒍𝒕𝒐, 𝒐 𝒔𝒊𝒍ê𝒏𝒄𝒊𝒐 𝒅𝒂𝒔 𝒂𝒍𝒂𝒎𝒆𝒅𝒂𝒔, 𝒕𝒖𝒅𝒐 𝒑𝒂𝒔𝒔𝒐𝒖 𝒆 𝒓𝒆𝒑𝒐𝒖𝒔𝒂 𝒏𝒖𝒎 𝒅𝒆𝒗𝒂𝒏𝒆𝒊𝒐 𝒅𝒊𝒔𝒕𝒂𝒏𝒕𝒆, 𝒓𝒆𝒔𝒑𝒊𝒓𝒂𝒏𝒅𝒐 𝒂𝒕𝒓𝒂𝒗é𝒔 𝒅𝒆 𝒂𝒑𝒂𝒓𝒆𝒍𝒉𝒐𝒔 𝒆𝒎 𝒎𝒆𝒎ó𝒓𝒊𝒂𝒔 𝒅𝒆𝒔𝒈𝒂𝒔𝒕𝒂𝒅𝒂𝒔. 𝑷𝒆𝒓𝒎𝒂𝒏𝒆𝒄𝒆 𝒏𝒐 𝒔𝒊𝒍ê𝒏𝒄𝒊𝒐 𝒅𝒆 𝒖𝒎 𝒎𝒖𝒏𝒅𝒐 𝒒𝒖𝒆, 𝒎𝒆𝒔𝒎𝒐 𝒔𝒆𝒏𝒅𝒐 𝒐 𝒎𝒆𝒔𝒎𝒐, 𝒕𝒂𝒎𝒃é𝒎 é 𝒐𝒖𝒕𝒓𝒐.
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
(From day to day, from night to night
My summer passes; yellow leaves
Nearer; before mine eyes the light
Fades out; my soul is blind and sleeps.
Everything sleeps; and I ponder:
Do I yet live, or do I wander,
A dead thing, through my term of years,
A void of laughter as of tears?)
Taras Shevchenko